в означеннях
Тлумачення, значення слова «пам'ятка»:

ПА́М'ЯТКА, и, жін.

1. розм. Предмет, що служить нагадуванням про кого-, що-небудь. [Йоганна (здіймає намисто з шиї і подає з поклоном Марції):] Прошу, прийми на спомин про гостину. [Марція:] Хоч я й не дуже в сих речах кохаюсь, та пам'ятка від любої Йоганни, хоч би яка, для мене завжди мила! (Леся Українка, III, 1952, 181); — Не викидай, Хомо, — запротестували товариші. — Халяви кинь, а рушник залиш! Хаєцький постояв якусь мить вагаючись і нарешті послухався ради. Згорнув свою барвисту пам'ятку, поклав до кишені (Олесь Гончар, III, 1959, 315);
//  Те, що лишилось як наслідок чогось. Стара наче здуріла: чим стріну, як будуть од вінця їхать.. Бігала по селу, змокла.., поки не випрохала десь паляниці.. А тепер маєш — бухикай.. Весільну пам'ятку маєш, Маласю (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 33); Загоїлася рука, лишилася Сенькові пам'ятка: кривий палець на правій руці і знаки на долоні в тім місці, де зшивали (Степан Ковалів, Світ.., 1960, 95);
//  перен. Те, що служить наочним свідоцтвом чиєї-небудь справи, праці і т. ін. Який виноградник викохав! Добру пам'ятку по собі лишив синок: не сходить у людей йога ім'я з уст (Іван І. Волошин, Самоцвіти, 1952, 24).
 В пам'ятку кому — пам'ятатися комусь. [Семен:] Чи в пам'ятку тобі, Іване, як ми ще за кріпацтва втікали у Бессарабію? (Марко Кропивницький, I, 1958, 108); Все в пам'ятку мені — осінній вечір... У Коцюбинського сиділи ми, йому свої боління молодечі звіряли (Павло Тичина, Зростай.., 1960, 63); На пам'ятку — на згадку, на спомин. — Це перо я дала тобі колись на пам'ятку. Ти навіки мій, а я твоя навіки, — сказала Богаза (Нечуй-Левицький, III, 1956, 301); — Твою фотографію ніби, чуєш, в газеті бачив. Шкода, каже, що не купив собі тої газети та, каже, не витяв собі ножицями дівки на пам'ятку (Ірина Вільде, Троянди.., 1961, 271).
Дати пам'ятку кому — побити або вдарити кого-небудь так, щоб пам'яталося. — Ну, не завадило би йому [злодієві] дати пам'ятку, — каже один соляр (Іван Франко, II, 1950, 16); Запасти в пам'ятку кому — дуже добре запам'ятатися. Запала їм в пам'ятку її краса, урода дівоча... (Панас Мирний, II, 1954, 133).

2. Предмет матеріальної культури минулого. Земля ховає від нас найцінніші історичні пам'ятки, і лише наполеглива копітка праця археологів відкриває їх, примушує розповідати про далеке минуле людства (Наука і життя, 9, 1962, 58); Комісія передусім хотіла дізнатися про всі старовинні пам'ятки, що збереглися в південно-західному краї: древні церкви, замки, первісні вали, могили, городища... (Оксана Іваненко, Тарасові шляхи, 1954, 340);
//  Твір стародавньої писемності. У світовій літературі небагато знайдеться літературних пам'яток, що відзначались би таким довголіттям, як «Слово о полку Ігоревім» (Радянське літературознавство, 7, 1965, 76);
//  Твір стародавнього музичного мистецтва. Збираючи пісні, молодий вчений піклувався про якнайкраще збереження пам'яток народної музичної культури (Народна творчість та етнографія, 4, 1958, 55).
 Історична пам'ятка — залишок минулого, що є об'єктом вивчення історичної науки. Рештки минулого, за якими його вивчають, називаються історичними джерелами, або історичними пам'ятками (Історія стародавнього світу, 1957, 4).

3. Невелика книжка або аркуш з короткими настановами, правилами на якийсь певний випадок, з короткими відомостями про кого-, що-небудь. У так званій наказній пам'ятці (інструкції), виданій якутським воєводою Головіним, Пояркову наказувалось «итти на Зею и Шилку реку для государева ясашного сбору» (Видатні вітчизняні географи.., 1954, 12); Пам'ятка туристові.

4. церк., розм. Поминальна книжечка. — Не встигнеш звикнути до людей, а їх уже в пам'ятку записуй, на часточку на помин душі — тьху (Юрій Збанацький, Єдина, 1959, 260).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 6, . — Стор. 37.

Коментарі (0)