Словник української мови

ПА́МОРОЧИТИ, чу, чиш, недок., перех. і без додатка. Притупляти свідомість, п'янити. Повітря паморочило солодким духом, розквітлих троянд (Натан Рибак, Переяславська Рада, 1948, 350);
//  Позбавляти здатності розумно мислити, тверезо ставитися до навколишнього. Що більше розповідав Марченко, Романові ставало ясніше: батька почала паморочити слава (Василь Минко, Ясні зорі, 1951, 67).
 Паморочити голову (розум, свідомість і т. ін.): а) позбавляти кого-небудь здатності ясно й чітко мислити. Хатня задуха паморочить голову, руки мимохіть простягаються до вікна (Дніпрова Чайка, Тв., 1960, 108); Вулиця здавалася тісною, а тиша, глибока й тривожна, бентежила серця, паморочила розум (Сергій Воскрекасенко, Весна.., 1939, 71); б) п'янити (про пахощі, аромати). Їй [весні] додають сили й краси не самі солов'їні співи, але й пахощі, що забивають дух, тамують биття серця і паморочать свідомість (Юрій Смолич, Мир.., 1958, 77).