Словник української мови

ПАМОРОЧИТИСЯ, читься, недок. Втрачати здатність ясно й чітко мислити (про мозок, розум і т. ін.). Димар [над котельнею] відчайдушно гойдався на вітру, вершина його безустанно циркулювала по колу, і від цього стрімкого карусельного бігу морозило душу, паморочився мозок (Іван І. Волошин, Наддніпрянські висоти, 1953, 27).
 Паморочиться голова (в голові): а) хтось впадає у напівнепритомний стан, починає фізично нездужати. — Не знаю, що воно... Голова паморочиться, нудить... і нічим дихати... (Анатолій Шиян, Гроза.., 1950, 53); Від цих думок Рубін почав дужче схлипувати, всередині наростав такий біль, що паморочилося в голові (Іван Сенченко, Опов., 1959, 25); б) хтось втрачає здатність ясно й чітко мислити, тверезо ставитися до навколишнього. Від успіхів паморочиться голова; в) хтось лякається, страшиться чого-небудь. [Ендерсон:] Як згадаю, що треба повертати в лікарню, то паморочиться в голові. Не лікарня, а дім для божевільних (Мирослав Ірчан, I, 1958, 238).