ПАН, а, чол.
1. Поміщик у старій Польщі, Литві,
дореволюційній Україні і Білорусії. Пани не знали,
що з землею робити, як і кому її збути (Панас Мирний, IV,
1955, 240); Проти поїзда їхав другий такий самий
довгий поїзд: то їхали польські пани-дідичі гуляти з
нудьги так само, од сусіда до сусіда (Нечуй-Левицький, III, 1956,
120); Поспільству співав він [кобзар] про сувору
селянську долю, про панів-оренд арів, про важку панщину
(Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 63); * У порівняннях. —
Мовчить!.. Та він, мовчки усіх вас гнітить, під ноги собі
топче..; поводиться, як той пан з підданками! (Марко Вовчок,
I, 1955, 184); М'ясце травицею прикрив [Вовк], А сам
спочинуть ліг тим часом. Неначе пан який — лежить...
(Леонід Глібов, Вибр., 1951, 23);
// перен., ірон., зневажл.
Людина, яка виділяється розбещеною поведінкою,
нетрудовими звичками, надто витонченими манерами і т. ін.
— Буди вже своїх панів, — наказав Йонька
[батькові]. — А то як зайду з кіссям, то я їх скоро підніму.
Уже он, прийшов Гаврило, пора виїжджати. Йонька
хоч і погрожував, а сам будити гостей не наважувався:
боявся не так сина, як невістки (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 224).
2. Той, хто займав привілейоване становище в
дореволюційному суспільстві, належав до забезпечених
верств міського населення, інтелігенції. Настала
обідня пора. Син прийшов та й не сам, а з якимсь паном
(Панас Мирний, I, 1954, 158); От несумнівні сліди присутності
чоловіка: якісь рови, котрі в жаден спосіб не можна
було би вважати ділом рук природи.. Всезнаючий Юрчик
каже, що се пани тут колись серебра шукали (Гнат Хоткевич,
II, 1966, 201); Батько мій навіть продав десятину
землі.. Йому, неписьменному, жилося і тяжко і гірко,
і так хотілося «вивчити свого сина на пана» (Олександр Довженко,
I, 1958, 13);
// Той, хто має владу над іншими; володар,
хазяїн. — Ти хочеш бути моїм паном, хочеш взяти
мене... мої руки, мій розум, мою волю і моє серце...
(Михайло Коцюбинський, II, 1955, 223); [Йоганна:] Ні, мій мужу
й пане, прошу тебе, забудь мені те слово, — з твоєї
волі я повік не вийду (Леся Українка, III, 1952, 165).
♦ Або (чи, хоч) пан, або (чи, хоч) пропав — або
добитися всього бажаного, або все втратити. Се була
її остання карта в тій смілій грі. Відкриваючи її, вона
знала, що тут або пан, або пропав (Іван Франко, VII, 1951, 67);
Вирішили так. Вискакує перший і кидається на
вартового: чи пан, чи пропав. Решта тікають в різні
боки (Євген Кравченко, Квіти.., 1959, 68); — Візьмемо коси
на плечі і в саму Таврію чи в Молдову. Там хоч пан,
хоч пропав (Михайло Стельмах, I, 1962, 136); Бути (ставати,
стати і т. ін.) паном чого — ставати володарем чого-небудь,
вільно розпоряджатися чимось. [Круста:] Я б сам
готовий мучитись отак, а надто, щоб воскреснути
потому веселим Діонісом, паном вин, володарем
бенкетів... (Леся Українка, II, 1951, 404); Бути (ставати, стати,
робитися і т. ін.) паном становища (життя і т. ін.) —
мати, одержувати можливість діяти, управляти
чим-небудь на свій розсуд. [Артур:] Народ визволяється
не тоді, коли перемагає чужинців. [Альберт:] А
коли ж? [Артур:] Тоді, пане Альберте, коли він сам
робиться паном всього свого життя! (Яків Мамонтов, Тв., 1962,
61); Жити паном див. жити; Сам собі (свій) пан;
Сам собі (над собою) паном бути — бути вільним у
своїх діях і вчинках, не залежати ні від кого. [Маруся:]
Нащо я тобі? Тобі заманеться на погуляння піти,
лицарською силою помірятися, — коли не буде мене —
ти сам собі пан, а як умісті [разом] житимемо, — я
тілько буду тобі руки в'язати, твоїй голові думок
завдавати (Панас Мирний, V, 1955, 113); Ось тут, у тім
затишнім кабінеті, обставленім хоч і не багато, та по моїй
уподобі, я сам свій пан (Іван Франко, IV, 1950, 346); — А якого б
ви собі зятя бажали? — Вільного козака, дочко, щоб
сам собі паном був, нікому не кланявсь, — от якого!
(Марко Вовчок, I, 1955, 90); [Єгиптянин:] Е, де вже там
не раб!.. Якби я сам був паном над собою, я б не так
роботу сю розклав (Леся Українка, II, 1951, 245); Невеликий
(великий) пан, зневажл. — чоловік, з яким по варто
дуже рахуватися. — Сергій невеликий пан, прийде
й сам нап'ється (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 247); Пан над (між)
панами — найщасливіший, наймогутніший, не
залежний ні від кого. Може, найдеться дівоче Серце, карі очі,
Що заплачуть на сі думи — Я більше не хочу. Одну
сльозу з очей карих — І пан над панами! Думи мої,
думи мої, Лихо мені з вами! (Тарас Шевченко, I, 1963, 47); — Хоч
сила всім страшна твоя, Хоч пан ти, — каже, — між
панами, Та хто зна, що ще буде з нами (Леонід Глібов, Вибр.,
1951, 26).
3. У старій Польщі, Литві, дореволюційній Україні
і Білорусії — ввічлива форма звертання або називання
стосовно до осіб чоловічої статі привілейованих верств
суспільства. — Здоров був, батьку, вельможний пане
сотнику! — заклекотіла громада (Квітка-Основ'яненко, II, 1956,
178); Несуть пани есаули Козацькую збрую (Тарас Шевченко,
II, 1953, 43); Вона хотіла, щоб татко найняв до нього
бонну, а татко найняв пана навчителя (Михайло Коцюбинський, II,
1955, 246); — Господи, пан підполковник! — скрикнув
Бараболя, підвів руки вгору і з непідробленою радістю
кинувся до Погиби (Михайло Стельмах, II, 1962, 255);
// У
сучасній дійсності — ввічлива форма згадування або
звертання, звичайно до офіційного представника чи
громадянина іншої держави. — Виявляється, товаришу
гвардії майор, що ті заводи розбомбили зовсім не німці,
а пани американці, — нарешті почав Хома (Олесь Гончар,
III, 1959, 428); Пан посол; Пан міністр;
// ірон. Особа,
яка не користується в кого-небудь повагою або
викликає презирство своєю поведінкою. Тільки чудний номер
«Народа» вийшов, якось зовсім неполітичний і не
газетний, видно, що панове радикали мають поважнішу
роботу (Леся Українка, V, 1956, 149);
// Звичайно із
словом-прикладкою — шаноблива форма звертання до
чоловіка в усній народній мові. — Прощайте,
панове-сватове! Коли хочете, то справді випийте по чарці
(Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 59); — Ну, теперечки, пани-молодці,
— сказав Марко, зупиняючи їх,.. а ніч наша
(Олекса Стороженко, I, 1957, 394).
Пане-брате, заст. — формула звертання до чоловіка,
вживана в усній народній мові. А втім, як знаєш,
пане-брате, Не дурень, сам собі міркуй (Тарас Шевченко, II,
1963, 225); [Будівничий (до майстрів, що гуртами
ліпляться по уступах гори):] Панове-браття,
треба щось почати (Леся Українка, II, 1951, 209).