Словник української мови

ПА́НІКА, и, жін. Раптове замішання, розгубленість або прояв страху при справжній чи уявній небезпеці (звичайно як масове явище). — Еге ж, страх — неприємна річ, що й казати. Дуже! Це мовби хвороба — тяжка і небезпечна, бо заразлива. Аякже! Інакше звідки, скажімо, паніка на війні, коли цілі полки, корпуси тікають, як череда? А починається це, мабуть, завжди від одного солдата... (Андрій Головко, II, 1957, 586); Невістчин жах зростав у міру того, як вона бігла додому, а там набув розміру паніки: син не повертався (Юрій Яновський, II, 1954, 108); З поразкою польської армії [1648 р.] шляхту на Україні охопила велика паніка, шляхтичі кидали свої маєтки і тікали в Польщу (Історія УРСР, I, 1953, 222).
 Без паніки — заклик не боятися, зберігати спокій, мати витримку. [Козачук (у телефон):] А ти без паніки... Нема набоїв — відбивайтесь шаблями, списами... (Юрій Мокрієв, П'єси, 1959, 7); — Тільки без паніки, — підбадьорював усіх Охрім. — То тільки напочатку страшно, а далі звикаєш (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 260); Вдаватися (впадати і т. ін.) в паніку; Піддаватися паніці — перейматися страхом, боятися при справжній або уявній небезпеці. Може, хто із студентів і хотів би викласти свої погляди з приводу її бронзового волосся, агатових очей, загадкової посмішки, та заздалегідь вдавався в паніку й німів, знаючи, яка сувора Аліна до порушників законів мови (Юрій Яновський, II, 1954, 87); Володимир Ілліч з нещадною іронією висміяв дрібнобуржуазну розмагніченість, дешевенький скептицизм людей, які, прикриваючись «революційною фразою», ладні чорнити дійсність і легко впадають у паніку та істерику перед труднощами (Комуніст України, 4, 1960, 58); [Ватутін:] Не піддавайтесь паніці, твердо зважуйте плюси і мінуси, будьте стійкі, безстрашні (Любомир Дмитерко, Драм. тв., 1958, 180); Зчинилася (піднялася і т. ін.) паніка — створився стан повної розгубленості, тривоги, викликаної справжньою чи уявною небезпекою. Полки Платова і Уварова так несподівано напали на тилові частини французьких військ, що серед них зчинилася паніка (Панас Кочура, Золота грамота, 1960, 300); — Раптом у ракеті щось заїло, заторохтіло... Серед нашого екіпажу піднялася паніка (Євген Кравченко, Квіти.., 1959, 177); Сіяти (посіяти, наводити, навести і т. ін.) паніку — свідомо чи мимоволі створювати стан розгубленості, тривоги, викликати жах у оточуючих. Це була стара й давно відома їхня [фашистів] тактика — сіяти паніку в тилу, на всіх шляхах і стежках, що вели до фронту (Василь Кучер, Голод, 1961, 171); Появлявся [отаман] цілковито несподівано серед переповненого народом ринку, починав пекельну стрілянину і наводив паніку на всіх; грабував, палив, забирав здобич — і щезав одразу, мов у воду падав (Гнат Хоткевич, II, 1966, 71); [Стась:] Та не чиніть паніки — будемо чекати. Ось Олізар прийде — скаже, в чім річ. Може, справді даром збили тривогу! (Степан Васильченко, III, 1960, 402); — Оце вже сьогодні, як їхати зібралися, кинувся він та таку паніку зчинив — усе догори дном перекинув, а листа нема (Андрій Головко, II, 1957, 29).