ПАНІКАДИ́ЛО, а, сер. Велика люстра з свічками або стоячий канделябр перед іконами, звичайно в церкві. Спалахнуло [полум'я свічок] на високому іконостасі до самої бані, розтопило на щире золото іконостас і повисло під банями огняними краплями на панікадилах (Нечуй-Левицький, II, 1956, 333); Древньоруські ливарники виготовляли... панікадила з складними мереживними візерунками (Нариси стародавньої історії УРСР, 1957, 417); Три батюшки служили, а благочинний за головного, ризи сіяли золотом, панікадило горіло, півчі трохи церкви не рознесли (Іван Микитенко, Кадильниця, 1959, 58); * У порівняннях. На високій стелі висіла велика, наче в церкві панікадило, люстра, а стіни були завішені безліччю картин в позолочених рамах (Арсен Іщук, Вербівчани, 1961, 73).