ПАНІКУВА́ТИ, ую, уєш, недок., розм. Удаватися в паніку, поводити себе як панікер. — Тільки спокій, Кузьмо Івановичу. — А чого ж панікувати? Своїх хлопців я попереджу, не дріматимемо, та й тільки (Юрій Збанацький, Мор. чайка, 1959, 162); Йшов 1943 рік — рік визволення України. Гітлерівський райх панікував, несилий стримати наступ радянських військ (Літературна Україна, 22.II 1966, 1).