ПА́НЩИНА, и, жін.
1. Одна з форм докапіталістичної
земельної ренти, найбільш поширена за феодалізму.
Кожен селянин мусив кілька днів на тиждень працювати
на панській землі — орати, сіяти, жати, збирати
жниво, молотити.. Такі роботи називались панщиною
(Історія середніх віків, 1955, 29);
// Дарова примусова
праця покріпачених селян у господарстві поміщика.
— Панщина — то таке, що люди робили панам задармо,
а пани ще над ними збиткувалися, замикали у темні
льохи та й били, що аж кров лилась (Наталія Кобринська, Вибр.,
1954, 160); * У порівняннях. — Ет, яке там вариво! ..
Попоїм там чого, хапаючись, та й біжу на поденне, як
на панщину (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 45).
♦ [Як, немов, буцім і т. ін.] панщину відбувати —
робити що-небудь без бажання. Прокоповичка
жалкувала за Балабухою й очевидячки одбувала гостя,
буцім панщину, сидячи на канапі (Нечуй-Левицький, III, 1956,
31).
2. Те саме, що кріпацтво 1. Воля! Це чарівне слово,
споетизоване столітнім дідом, розпалювало кров у
хлопця, а дедалі, з літами, під впливом витворених
панщиною умов, прибирало більш конкретну форму,
глибше значення (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 339); Тяжке ярмо
панщини за довгі роки добре вгризлось у селянську
шию (Володимир Гжицький, Опришки, 1962, 5).
За панщини — за часів кріпацтва. Вже тому сорок
літ без мала, — то ще за панщини було, — під панською
руков [рукою] дрижало, стогнало стоном все село
(Іван Франко, XIII, 1954, 108).