ПАНТРУВА́ТИ, ую, уєш, недок., перех. і неперех., на кого — що, за ким — чим, із спол. щоб, аби і т. ін., розм.
1. Дивитися пильно, уважно. Стоїть
бідне хлопченя, На вогонь пантрує (Степан Руданський, Тв., 1959,
223); Казанцев став поруч з Олесею й з жадобою
пантрував на білу ручку (Нечуй-Левицький, III, 1956, 139);
// Стежити
за ким-, чим-небудь, спостерігати щось або
дотримуватись чогось. В своїй світлиці, в роговій башті, з
котрої мусили пантрувати за вузьким шляхом межи
бескидом й ставом і куди вже раз був направлений
вибух, сиділи Орися й Катря (Михайло Старицький, Облога.., 1961, 82);
За цим чорним — звати його Лавро Кихоть — жінка
весь час пантрувала скоса (Олексій Кундзіч, Пов. і опов.,
1951, 156); Гнат пантрував Миколу, щоб той уже й
рота не відкрив про ту навіжену його братову, язикату
Килину (Василь Кучер, Прощай.., 1957, 154); — Я кажу,
що як будемо пантрувати гігієну й санітарію, то вони
не пустять пошесті в нашу нову хату! (Володимир Бабляк,
Літопис, 1961, 50);
// Виглядати кого-, що-небудь; чекати
на когось, щось. Тимофій пантрує під стовпом, коли
кум ітиме із лісничим до корчми (Марко Черемшина, Тв., 1960,
98).
2. Доглядати кого-, що-небудь; дбати про когось, щось. — Чи я на те десять літ доглядала вас, пантрувала, як малої дитини, як свого рідного, щоб ви тепер робили мені такий скандал? (Іван Франко, VII, 1951, 93); — А чим Біда вам не сподобався? — Біда себе пантрував. Нам ріжки та ніжки, а собі решту, і до панів милостивий, — відлупить та й пустить (Петро Панч, Гомон. Україна, 1954, 56).