ПАНУ́ЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до панувати.
Ми вийшли на високий крутий шпиль, пануючий над
селом (Нечуй-Левицький, II, 1956, 409);
// у знач. прикм.
Пролетаріат став, поваливши буржуазію і завоювавши
політичну владу, пануючим класом: він тримає в руках державну
владу.. (Ленін, 30, 1951, 94); В сатиричних образах
Шевченко показував, що у пануючих класів нема
справжньої любові до батьківщини, справжнього патріотизму
(Життя і творчість Т. Г. Шевченка, 1959, 159); Зникне швидко
пануюче горе: Обновить твою душу весна; За водою
спливе в сине море Все, чим дійсність гірка та сумна
(Павло Грабовський, I, 1959, 335); У Чорному морі спостерігається
складна система течій, обумовлена дією різних сил,
в основному — пануючими вітрами (Колгоспне село, 10.VII
1956, 3); Станин і спідничка з грубого перкалю, добре
вже зношені, не мали нічого спільного з пануючою модою
(Іван Франко, VI, 1951, 162).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 6, 1975. — Стор. 52.