ПАНУВАТИ, ую, уєш, недок., над ким — чим, ким — чим, у кому — чому.
1. Мати владу над ким-,
чим-небудь. Народився Гордій з давнього панського
роду, що звик панувати над мужиком і так виробив
у собі цю потребу панувати, що вона передавалася
спадщиною від батька до сина (Борис Грінченко, II, 1963, 44); [Нартал:]
Хотів би ти, щоб Карфаген тепера над Римом
панував, хоч би й любов'ю? (Леся Українка, II, 1951, 433);
Словом, Лукашевич панував Серед моря муки і
проклять... Ну, та к бісу! Хто це пригадав? Панували —
більш не панувать! (Максим Рильський, II, 1960, 73);
// перен.
Все охоплювати, заповнювати собою (про пори року,
сили, явища природи і т. ін.). Тоді саме весна панувала,
і такий то був вечір сильно рожевий (Марко Вовчок, I, 1955,
332); Він згадав .. ту тишу, той спокій, який панував
тоді в цьому домі (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 87); Холодна
осіння ніч цілковито панувала над околицею (Микола Трублаїні, I,
1955, 82);
// перен. Підкоряти собі (природу, сили
стихії). Сашко.. вирішив зробитися авіатором, а не
моряком. Адже моряк панував тільки над водною стихією,
а літун [льотчик] панував над водами, землями і самим
повітрям (Юрій Смолич, V, 1959, 27);
// перен. Переважати
в людській свідомості, суспільних стосунках і т. ін.
Як в релігії над людиною панує продукт її власної
голови, так при капіталістичному виробництві над
нею панує продукт її власних рук (Карл Маркс, Капітал,
т. I, кн. I, 1952, 622);
// перен. Охоплювати, володіти
(про людські почуття або відчуття). Чутки тискались
до вух, рипів голос німецького капрала, панував жах
(Юрій Яновський, I, 1958, 51); Огей стрепенувся. Тепер ним
панував могутній дух легкості (Олесь Досвітній, Вибр., 1959,
337).
Панувати над собою — уміти стримувати свої
почуття, володіти собою. [Люцій (ледве-ледве панує над
собою):] Ти доведеш мене до божевілля, чи до гріха!
(Леся Українка, II, 1951, 436).
2. перен. Мати переважне в порівнянні з чим-небудь поширення; безмежно поширюватися. Над всім панує тільки ритмічний, стриманий шум (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 228); Тепер голос Владка, чистий і повний, мов голос дзвона, панував у залі (Іван Франко, VI, 1951, 276); Кругом панує вільний труд, Бо то вже край — не край загнання, На віки вічні збувся люд Години тяжкого конання (Павло Грабовський, I, 1959, 309); У родині Горобців панував повний матріархат (Микола Зарудний, На білому світі, 1967, 15).
3. Бути паном, панею або як пан, пані. Зозуля кувала,
Правдоньку казала. Буду сто літ жити, Тебе годувати,
В жупані ходити, Буду панувати (Тарас Шевченко, I, 1963,
226);
// Жити, як пан, пані; розкошувати. Сосіди
[сусіди] кажуть, що я паную. Я не паную, я гірко горюю
(Павло Чубинський, V, 1874, 758); [Бичок:] Я тобі скажу, хоч
би й про жінку нашого станового, адже вона йому не
вінчана, а подивись, як вона панує, краще другої пані!
(Марко Кропивницький, I, 1958, 446).
4. над чим. Підноситися над навколишніми предметами, ландшафтом, місцевістю; височіти. Одного дня по обіді я помаленьку видрався на гору Бріярку. Ця пірамідальна гора панує над усією Щавницею (Нечуй-Левицький, II, 1956, 395); Пануючи над цілим районом казарм та робітничих халуп, густим чорним димом валувала в небо цегельня (Олесь Гончар, Таврія, 1952, 145).