Словник української мови

ПАРНА́С, у, чол. (П велике). Гірський масив у Греції, який, за старогрецькою міфологією, служив одним з місць перебування Аполлона і муз. Ох, скілько муз таких на світі! Во всякім городі, в повіті! Укрили б зверху вниз Парнас (Іван Котляревський, I, 1952, 234);
//  перен. (П велике й мале). Світ поезії, поезія взагалі або поетична творчість певного спрямування, певної країни і т. ін. Киньте, братики [поети], панський Парнас, Уберіться в простісіньку свитку! (Павло Грабовський, I, 1959, 392); Й справжнім лірикам сьогодні Я схвильовано кажу: — Хто посмів його [верхогляда] пустити Разом з вами на Парнас? (Степан Олійник, Вибр., 1959, 171).