в означеннях
Тлумачення, значення слова «партизанський»:

ПАРТИЗА́НСЬКИЙ, а, е.

1. Стос. до збройної народної боротьби, яку провадять самостійно діючі загони в тилу ворога. Татари на Русі зустріли героїчний опір військ і народу.. Народ піднявся на партизанську війну (Нариси стародавньої історії УРСР, 1957, 575); Бойовим діям військ Радянської Армії сприяв могутній партизанський рух, який розгорнувся на окупованій ворогом території (Комуніст України, 6, 1961, 44);
//  Який, складаючись із партизанів, веде таку боротьбу в тилу ворога. — Я мав тоді тільки п'ятнадцять років, але вже був у партизанському загоні (Петро Панч, В дорозі, 1959, 98); Саме під цю негоду до хутора пробирався в лісі ще один нагальний вістовий штабу партизанських з'єднань (Іван Ле, Право.., 1957, 203).

2. Прикм. до партизан. Ось уже кілька днів наші загони в усіх кінцях партизанського краю вели запеклі бої з великими силами фашистів (Юрій Збанацький, Незабутнє, 1953, 16); — Ніде щиріше не співають, як на війні, — зітхнув Мірошниченко, згадуючи своє лісове партизанське життя (Михайло Стельмах, II, 1962, 28);
//  Належний партизанам або якось з ними зв'язаний. В'ють дороги копитами партизанські коні (Леонід Первомайський, II, 1948, 173); Вам привіт, Киянки, галичанки — Партизанські сестри, матері (Платон Воронько, Вел. світ, 1948, 29);
//  Признач. для партизанів. Це була партизанська газета. Вона закликала до боротьби з чужоземними загарбниками (Леонід Смілянський, Сашко, 1957, 130);
//  Такий, як у партизанів, власт. їм. Вони були в картатих піджаках та в гетрах, з червоними партизанськими стрічками на капелюхах (Олесь Гончар, III, 1959, 323).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 6, . — Стор. 77.

Коментарі (0)