ПАРТИЗА́НСЬКИЙ, а, е.
1. Стос. до збройної
народної боротьби, яку провадять самостійно діючі загони
в тилу ворога. Татари на Русі зустріли героїчний опір
військ і народу.. Народ піднявся на партизанську війну
(Нариси стародавньої історії УРСР, 1957, 575); Бойовим діям військ
Радянської Армії сприяв могутній партизанський рух,
який розгорнувся на окупованій ворогом території (Комуніст України, 6, 1961, 44);
// Який, складаючись із партизанів,
веде таку боротьбу в тилу ворога. — Я мав тоді тільки
п'ятнадцять років, але вже був у партизанському загоні
(Петро Панч, В дорозі, 1959, 98); Саме під цю негоду до хутора
пробирався в лісі ще один нагальний вістовий штабу
партизанських з'єднань (Іван Ле, Право.., 1957, 203).
2. Прикм. до партизан. Ось уже кілька днів наші
загони в усіх кінцях партизанського краю вели запеклі бої
з великими силами фашистів (Юрій Збанацький, Незабутнє, 1953,
16); — Ніде щиріше не співають, як на війні, — зітхнув
Мірошниченко, згадуючи своє лісове партизанське
життя (Михайло Стельмах, II, 1962, 28);
// Належний партизанам
або якось з ними зв'язаний. В'ють дороги копитами
партизанські коні (Леонід Первомайський, II, 1948, 173); Вам привіт,
Киянки, галичанки — Партизанські сестри, матері
(Платон Воронько, Вел. світ, 1948, 29);
// Признач. для партизанів.
Це була партизанська газета. Вона закликала до
боротьби з чужоземними загарбниками (Леонід Смілянський, Сашко, 1957,
130);
// Такий, як у партизанів, власт. їм. Вони були
в картатих піджаках та в гетрах, з червоними
партизанськими стрічками на капелюхах (Олесь Гончар, III, 1959,
323).