ПАРТИЗА́НИТИ, ню, ниш, недок., розм.
1. Вести партизанську боротьбу; бути партизаном. Чим далі відходять тавричани від рідних місць, тим все частіше зринає між ними приглушена збентега [збентеженість] та сумніви: — Куди йдемо? — Хіба не можна тут партизанити? (Олесь Гончар, II, 1959, 110); — Партизанили ми разом з Устимом Харитоновичем у вісімнадцятому році, кайзерівських генералів ганяли (Антон Хижняк, Тамара, 1959, 34).
2. Діяти неорганізовано, недисципліновано; виявляти партизанщину (у 2 знач.). — Тільки партизанити тепер не можна, браток.. Духом, настроєм, бойовим спрямуванням завжди залишайся фронтовиком, а поводитись учись інакше (Іван Микитенко, II, 1957, 370).