ПАРУБО́ЦЬКИЙ, а, е. Прикм. до парубок 1.
Вулиця, захлинувшись парубоцькою піснею, знову гуляє під
голосні удари бубна (Григорій Косинка, Новели, 1962, 160); Маланка
зразу брала його залицяння за парубоцькі жарти і все
здалека трималася (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 192);
//
Належний парубкові; парубків. Посеред кола замайоріла
Дарчина голова, кружачи в парі то з парубоцькою шапкою,
то з дівоцькою хусткою (Леся Українка, III, 1952, 671);
// Власт. парубкові. Що мені найбільше подобається в
дядькові — так то той парубоцький, палкий вогонь,
котрий так і грає в його сірих очах (Михайло Коцюбинський, I, 1955,
467); Ось тепер він покаже парубоцьке право батькам:
двічі вони сватали його — нічого не вийшло, а
втретє — посватається сам (Михайло Стельмах, I, 1962, 535).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 6, 1975. — Стор. 81.