Словник української мови

ПАРУБО́ЦЬКИЙ, а, е. Прикм. до парубок 1. Вулиця, захлинувшись парубоцькою піснею, знову гуляє під голосні удари бубна (Григорій Косинка, Новели, 1962, 160); Маланка зразу брала його залицяння за парубоцькі жарти і все здалека трималася (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 192);
//  Належний парубкові; парубків. Посеред кола замайоріла Дарчина голова, кружачи в парі то з парубоцькою шапкою, то з дівоцькою хусткою (Леся Українка, III, 1952, 671);
//  Власт. парубкові. Що мені найбільше подобається в дядькові — так то той парубоцький, палкий вогонь, котрий так і грає в його сірих очах (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 467); Ось тепер він покаже парубоцьке право батькам: двічі вони сватали його — нічого не вийшло, а втретє — посватається сам (Михайло Стельмах, I, 1962, 535).