ПАВУТИ́НА, и, жін.
1. Легка сітка із тонких волокон,
утворених з клейкої рідини, яку виділяють павуки та
деякі інші членистоногі тварини, а також окрема нитка
такої сітки. Конала муха в павутині (Іван Котляревський, I, 1952,
212); Заздрів я ліворуч грубку, а в куті над нею
павутину (Лесь Мартович, Тв., 1954, 201); Ти йдеш узліссям. Як жива,
Між віттям павутина проплива (Максим Рильський, II, 1960,
147); * У порівняннях. А танки вже гуркочуть, і там і там
вже видно, як один із них, перевалюючись, прасує окопи
першої лінії, давить, підминає під себе, як павутину,
дротяні загорожі (Олесь Гончар, II, 1959, 375);
// чого, з чого,
перен. Те, що своїм виглядом нагадує таку сітку або
нитки. Стіни репалися, густа павутина тріщин
плелася від стелі до підлоги (Микола Руденко, Остання шабля, 1959,
276); Після вечері брати почали поратися біля густої
павутини з дротів, конденсаторів, котушок,
змонтованих на металевому каркасі (Павло Автомонов, Коли розлучаються
двоє, 1959, 152).
2. чого і без додатка, перен. Те, що заважає кому-небудь
вільно жити, діяти. Але що ж зроблю, коли я, як
і всі ми, живу під павутиною (Леся Українка, V, 1956, 122);
Ні спека, ні втома, ні павутина непу не розм'якшила
наших м'язів (Василь Еллан, II, 1958, 53).
♦ Обплітати (обплести, оплітати, оплести і т. ін.)
павутиною — ставити кого-небудь в скрутне або
безвихідне становище. [Василь:] Оплели мене, мов муху,
павутиною! Коли я тепер відвернусь від Домахи, коли
я зречуся мого єдиного сина, то нехай мене господь
покара (Марко Кропивницький, II, 1958, 179); Плести павутину;
Мотати павутину; Заводити павутину — підступно,
жорстоко, хитро примушувати підкорятися своєму впливові
для визискування, експлуатації і т. ін. Майже всі
вони були бейськими боржниками, залежали від нього,
а бай хитро плів навколо них свою павутину (Олесь Донченко,
I, 1956, 127); Куркуль павутину мотав, та сам від
того скопав (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 352); Він.. знав
кожного вдачу, душу й заводив свою.. павутину на цілу
околицю (Нечуй-Левицький, II, 1956, 85).