ПАЖ, а, чол.
1. У середні віки — хлопчик, юнак
дворянського роду, який перебував при знатній особі (феодалі,
королі і т. ін.) й виконував певні обов'язки. Був
син-одиначок, мале пахоля, тепер він за пажа в дворі в
короля (Леся Українка, I, 1951, 439); Вона трималася так,
ніби їй шлейф несли пажі (Юрій Яновський, II, 1958, 39);
// перен., ірон. Про чоловіка, який віддано,
прислужливо упадає коло жінки. * У порівняннях. Він [граф Вітте]
був спочатку закоханий в самодержавство, неначе у
чисту фею, але потім виявилося, що то була не фея, а
підмальована кокотка. Що ж, він і при ній ладен стояти
вірним пажем (Михайло Стельмах, I, 1962, 617).
2. У дореволюційній Росії і західно-європейських країнах до початку XIX століття — нижча придворна посада, а також особа на цій посаді. Паж вніс срібний кухоль холодної води. Наполеон з насолодою напився, відмовившись од вечері, і ліг спати (Панас Кочура, Золота грамота, 1960, 122).
3. У царській Росії — вихованець пажеського корпусу.