ПЕДА́НТ, а, чол.
1. Людина, яка суворо дотримується
певного способу мислення, порядку, певних звичок,
надаючи великого значення формальній стороні справи.
Тільки безнадійний педант міг би протестувати проти
цих новотворів (Максим Рильський, III, 1956, 77); Брянського
він вважав дуже здібним офіцером, але сухим і до деякої
міри педантом (Олесь Гончар, III, 1959, 82);
// Той, хто
занадто суворий у виконанні дрібних, формальних вимог.
Він такий педант, що тільки в руки адресатові
віддає рекомендовані листи (Леся Українка, V, 1956, 351).
2. Учений, який нічого не хоче знати, крім своєї науки, формаліст у науці або людина з показовою вченістю, що любить повчати інших.