Словник української мови

ПЕДАНТИ́ЧНИЙ, а, е. Який має риси педанта або ознаки педантизму. Військова кафедра. Це та кімната, де їх [студентів] стільки муштровано керівником кафедри, прискіпливим та педантичним майором (Олесь Гончар, Людина.., 1960, 10); — Ну, — пхикнув Харшпон, не такий педантичний у виконанні обов'язків і не такий делікатний в ставленні до осіб іншої статі, — не щонеділі ж люди женяться: мусить вона зрозуміти (Юрій Смолич, Мир.., 1958, 31);
//  Власт. педанту. З педантичною строгістю додивлявся [Міхонський] до того, як ученик [учень] стоїть при таблиці, як держить крейду, як маже губкою, як кланяється (Іван Франко, III, 1950, 30); Штефан мовчки усміхнувся, з педантичною увагою перечитував донесення, робив на них помітки червоним олівцем (Ле і Левада, Південний захід, 1950, 318).