ПЕКТИ, печу, печеш; мин. ч. пік, пекла, ло; недок.
1. перех. Готувати їжу, нагріваючи, прокалюючи на
вогні або на жару (у печі, в духовці і т. ін.). Видно,
що Ганна млинці пекла, бо й ворота в тісті (Номис,
1864, № 7336); На другий день раненько встали, Огонь
на дворі розвели І м'яса в казани наклали, Варили
страву і пекли (Іван Котляревський, I, 1952, 90); — А в нас оце в Троянівці
пастухи картоплю печуть, — мріяв уголос Марко.
— Напалять сухого картоплиння, а тоді понаносять
картузами картоплі, позагортають у попіл і печуть
(Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 340).
♦ Пекти раків див. рак.
2. перех., перен., зневажл. Виготовляти що-небудь
дуже швидко, у великій кількості. Я недотепний пекти
оповідання як оладки (Панас Мирний, V, 1955, 421); Пошарпана
містечкова друкарня бадьоро рипала єдиним тут
маховиком — пекла стандартизовані відозви (Яків Качура, II, 1958,
353);
// неперех. Робити що-небудь швидко.
[Гаврик:] Але я ще раз попробую те ж коліно. Музики,
печіть далі!.. (Марко Кропивницький, V, 1959, 173).
3. перех. і неперех. Надмірно гріти, палити, обдавати
жаром. А без долі біле личко — Як квітка на полі:
Пече сонце, гойда вітер, Рве всякий по волі (Тарас Шевченко, I,
1963, 25); Сонце стояло серед неба і страшенно пекло
(Михайло Коцюбинський, I, 1955, 61); [Дівчата:] Прощавайте,
соколи наші.. Нехай вас сонце не пече, нехай вас дощі,
не мочать (Степан Васильченко, III, 1960, 23);
// безос. [Кирило:]
Ну, та й пече! аж потом обливає (Панас Мирний, V, 1955, 141).
4. перех. і неперех. Викликати відчуття фізичного
болю від дотику до вогню або до чого-небудь гарячого.
Розчесала [мати Потапові] волосся і вже на порозі за
пазуху вклала гарячий пиріг. Пиріжок пік йому груди
(Михайло Коцюбинський, II, 1955, 280); Свічка на триніжку неясно
горіла: знай гніт нагоряв-жужелився, й знай його
зривала або Мотря або Галя, кленучи вогонь, що так
немилосердно пік у пучки (Панас Мирний, I, 1949, 408);
Розпеклися нині каховські піски, не влежиш на них
спокійно: печуть (Олесь Гончар, I, 1959, 38);
// безос. Ноженята
в густім пилу. Кругом пече, а особливо в босі п'яти...
(Володимир Сосюра, II, 1958, 358);
// кого чим. Катувати розпеченим
знаряддям. [Хмельницький:] Тебе, старого
Тура, на катування, щоб з тебе тягли жили, залізом
і вогнем пекли, здирали шкуру, — ні, ніколи (Олександр Корнійчук,
I, 1955, 243);
// Викликати відчуття, схожі на ті, що
виникають від дії вогню, жару (про дію морозу, вітру;
про укуси комах, уколи колючих рослин і т. ін.).
[Горнов:] А бісові комарі аж печуть (Марко Кропивницький, I,
1958, 390); Мороз пече, під ногами шкварчить і співає
соловейком сніг (Юрій Яновський, II, 1954, 210); Колючі вітри
Балтійського моря пекли йому обличчя (Василь Кучер, Засвітились
вогні, 1947, 5); З розгону Юра врізається в зарослі
кропиви. Кропива по плечі, вона інколи дістає до лиця,
вона жалить і пече (Юрій Смолич, II, 1958, 48); Денис
повертався, як ведмідь за горобцями: пекли ботинки (Григорій Тютюнник,
Вир, 1964, 341);
// Викликати хворобливе відчуття
жару, печії, паління і т. ін. Раз у раз його корчило,
пекла згага, і він пив, силкуючись її залити (Борис Грінченко, II,
1963, 492); Жар, що немилосердно пік його ночами,
притьмарив хлопцеві очі, стягнув і почорнив щоки
(Михайло Стельмах, II, 1962, 395);
// безос. Під серцем як вогнем
пекло, під груди підпирало (Панас Мирний, IV, 1955, 223);
// безос. Ох, як пече! Води, водиці! Так! Легше стало!
(Іван Франко, XIII, 1954, 439);
// Викликати різкий, сильний
біль. Одного разу рана так пекла, що зморений Юрій
тільки на ранок заснув (Панас Кочура, Золота грамота, 1960,
187);
// Викликати гострі смакові відчуття (про
перець, часник і т. ін.). [Сінон:] Ось на перчину,
трохи посмачи! [2-й вартовий:] Пектиме дуже
(Леся Українка, II, 1951, 321).
♦ Пекти очима кого — дивитися на когось
невідривно, пронизливим гострим поглядом. Корній Кирилович
не дав договорити Малецькій. Він звівся на ноги,
крутий, зблідлий,.. пік оратора чорними сердитими
очима (Юрій Збанацький, Малин. дзвін, 1958, 135); Пекти руки
(руку) — викликати докори сумління, почуття
сорому, переживання і т. ін. Жебраний хліб, кажуть, руку
пече, але жебране слово кохання — душу морозить
(Леся Українка, III, 1952, 584); Під п'яти пече кому — хтось
не може встояти на місці від нетерплячки; комусь
не терпиться. [Кулішевич:] Та що з нею
станеться? Прийде — надивитесь... А коли під п'яти пече,
то біжіть і провідайте... (Михайло Старицький, Вибр., 1959, 396).
5. неперех., безос., перев. з інфін. Хотітися, кортіти. Танцювати аж пече, А робота не втече (Любов Забашта, Квіт.., 1960, 106).
6. перех. і неперех., кого або із сл. душу, серце, мозок і т. ін., а також у сполуч. із сл. вогнем, перен. Завдавати кому-небудь глибоких моральних страждань; мучити, непокоїти. — Коли чую, що маю що зробити, що можу чогось навчитися, то так мене щось усередині пече, так мене мулить і мучить, що не маю хвилю спокою, поки тото не зроблю (Іван Франко, 11, 1950, 348); Страшні думки вставали в Зіньковій голові.., вони пекли його, палили, що аж розум йому туманів (Борис Грінченко, II, 1963, 445); Регіт пік Валю огнем. Найбільше допікало Валі те, що не знав він, з чого, власне, сміються (Степан Васильченко, II, 1959, 187); Ні, вже не знати спокою! Туга пече, як змія! (Максим Рильський, II, 1960, 156); Я в тюрмі. І не сором пече мені душу, а — жаль (Юрій Збанацький, Єдина, 1959, 88); Він не міг витримати, що всі так вітають Сашка. Заздрощі пекли серце (Олесь Донченко, II, 1956, 416).
7. перех., розм. Дорікати кому-небудь, лаяти когось
і т. ін. — Баронеса вередує безперестанку. Сьогодні
мені на цілий вокзал сорому наробила: привселюдно
пекла мене за якийсь нікчемний спирт (Леся Українка, III,
1952, 523); Думала [Зінька], прожене Матюха. Коли ж
ні. Тільки поїдом їсть, слова не скаже без образи. Та вже
терпить. Хоч як буває пече, — мовчить, мов у рот
води набере (Андрій Головко, II, 1957, 87);
// Висміювати
кого-небудь, дошкуляти комусь. — Що це ти тупцювшся,
Панасе, наче тебе пропасниця трусить? — кинув
насмішкувато Дригожила. — Не печи мене! — виписнув
похмуро Канушевич (Гордій Коцюба, Нові береги, 1959, 93).