ПЕЛЕХА́ТИЙ, а, е, розм.
1. Із довгим, густим,
скуйовдженим волоссям (про людину); із довгою, густою
шерстю (про тварину). Такий він [Грегор] був чорний
та пелехатий, та страшний (Нечуй-Левицький, III, 1956, 267);
// З довгими, густими ворсинками; волохатий. Як
величезний пелехатий джміль, Гула на всенький берег
пилорама (Іван Вирган, В розповні літа, 1959, 220);
//
Скуйовджений, розпатланий; кошлатий (про волосся, вовну).
У двері всунулась пелехата голова з дзюбатим обличчям,
а за нею й довга фігура панотцева (Михайло Коцюбинський, I, 1955,
229); Скачуть хлопці коло вогню, але щораз більше
здалека, бо вже кільком пелехата чуприна так зашарчила,
аж волосся покоружилося (Степан Ковалів, Світ.., 1960, 145);
Він сам уже не міг злізти з коня й, закашлявшись дрібно,
задушливо, припав грудьми до пелехатої гриви (Василь Земляк,
Гнівний Стратіон, 1960, 105);
// Зробл. із шкіри з
довгою, густою вовною (про одяг). Потерті сірячини
й свитки, пелехаті, з овечих шкір, шапки і вицвілі
хустки утворювали якусь темно-руду пляму на сірому
витоптаному личаками снігу (Микола Олійник, Леся, 1960, 47).
2. перен. Який має густе листя, довге віття й пишний цвіт, великі лапаті квіти (про рослину). Там, де гілка пелехата, Шишкарева тепла хата (Дмитро Білоус, Пташ. голоси, 1956, 39); Шелестітимуть тополі вздовж бетонних та асфальтованих смуг, до першої паморозі жеврітимуть пелехаті канни, обрамлені росянистими газонами (Радянська Україна, 9.III 1964, 2); Як лебідь по воді — між листям пелехатим У білім убранні ішла — не йшла — плила там Прегарна дівчина (Адам Міцкевич, П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 76).
3. Який має вигляд клаптів або нерівні краї (про пару, туман, хмару і т. ін.). Як чорна мара, пелехата хмара, розкидала кругом од себе безліч рук і ніг (Степан Васильченко, Вибр., 1944, 67); Пожежа!.. Від розпеченої землі дим потягнувся вгору, кидав від себе пелехату страхітливу тінь (Анатолій Хорунжий, Ковила, 1960, 83).