ПЕ́ЛЬКА, и, жін., вульг.
1. Рот. А суддя, як уздрів бублики, так мерщій за них та й став у пельку пхати (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 279); — Добре Вам, Хомо, що ви самі, а у мене три пельки в хаті (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 34); — Вони думають, що ти мати, — сміявся Тимко, а Орися ловила комах і напихала пташенятам в ненажерливі пельки (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 519); * Образно. Вода кипить, Виводять кола чорториї І в чорні пельки водянії втягають все, що набіжить (Микола Чернявський, Поезії, 1959, 238).
2. Те саме, що глотка. Біля обмерзлого студня,
димлячи парою, на всі груди іржали відгодовані огирі, і те
гоготіння сильних пельок довго блукало по байраках
(Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 414).
♦ Дерти (драти) пельку — голосно кричати;
горланити; Заливати (залити, залляти) пельку [собі] —
напиватися п'яним. Уже.. [Гриць] одною ногою в ямі, а ще
як заллє собі пельку, то мало що хибує, аби по стінах
не дерся (Лесь Мартович, Тв., 1954, 61); Залляли пельку...
Одшуміло... Розвіявсь од кадила дим... 1 кров засохла...
А Трясило не вірить ще очам своїм (Володимир Сосюра, I, 1957, 361);
Затикати (заткнути, заткати) пельку див. затикати 1;
Затикати (заткнути, запихати, запхати) пельку кому:
а) примушувати мовчати, не дозволяти висловлювати
свою думку. З грошима вже йому і жінки не страшно:
од нового очіпка, плахти, намиста з дукачами хоч яка
притихне, хоч якій пельку заткнеш (Олекса Стороженко, I, 1957,
53); б) задобрювати кого-небудь з метою не
розголошувати якоїсь справи, таємниці і т. ін. — Тільки ось що, —
зам'явся Головатий, — нам потрібні гроші на дорожні
витрати, часом, може, й на те, щоб заткнути пельку
якомусь не в міру запопадливому справникові чи
бургомістрові (Спиридон Добровольський, Очаківський розмир, 1965, 19); — Пошлеш
титарям два вози горшків: сунеш благочинному в зуби
горшка, а благочинній макітру, то запхнеш пельку
й благочинному, й благочинній! (Нечуй-Левицький, III, 1956,
180); На всю пельку — дуже голосно (кричати, лаяти,
репетувати і т. ін.). Вдома вона кричала й репетувала
на всю пельку: там вона забувала, що вона свята та
божа... (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 70); Напхати пельку —
наїстися. [Семен:] Одначе наминаєш, мов той кіт!
[Іван:] Та знаєш, аби чим-небудь напхати пельку
(Марко Кропивницький, I, 1958, 82); Несита пелька — про скупість,
зажерливу вдачу. [Старшина:] Усе є, благодарить
бога, а ще мало! Щоб то задовольниться. От же ні,
така вже пелька людська несита (Карпенко-Карий, I, 1960,
38); Роззявити пельку; Пороззявляти пельки на кого —
лаяти, докоряти кого-небудь або скаржитись на
когось. — Коли б я не ходив у походи і не бив турків та
татарву — ніколи не був би я гетьманом, і наша
січова сіромашня тоді на мене пельки пороззявляла б,
вимагаючи, щоб мою землю залічили до земель, які
щороку розподіляють проміж зимівниками (Зінаїда Тулуб,
Людолови, I, 1957, 87); У пельку лізти див. лізти; У пельку
не лізе див. лізти.