ПЕНЬО́К, нька, чол.
1. Те саме, що пень 1. Чайченко
обрублював гілки з зваленого дерева, і круг його зрубане
дерев'я і пеньки свіжі (Марко Вовчок, I, 1955, 203); Ще вчора,
видно, було тут дерево, гуло віттям на вітрі, а зараз
лише пеньок, з прожилками-кільцями відкладених літ
(Олесь Гончар, II, 1959, 385); — Бевзні! нікчемники!.. пеньки
головаті! — закричить на остатку Мирон та й
затихне... (Панас Мирний, I, 1949, 184); [Платон
Гаврилович:] Мабуть, як умреш ти, Федоро, то не скаже
вже душа, що в пеньку жила (Степан Васильченко, III, 1960, 135).
♦ До пенька — те саме, що До пня (див. пень).
Хома послав Луку в свій ліс надрати лика; А мій Лука
За ликом увесь ліс очистив, до пенька! (Левко Боровиковський, Тв., 1957,
175); Стояти (сидіти) як пеньок (неньком) — те саме, що
Стояти (сидіти) як пень (див. пень). — О, та у вас тут
і помічники є!.. Тільки чого це він сидить, як пеньок?
(Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 36); [Скарбун:] Та не стійте
пеньком перед очима. Дзвоніть (Микола Зарудний, Антеї, 1961, 17);
Як пеньок — те саме, що Як пень (див. пень). — А я
чогось не вмію плакати, — довірливо признався вчитель.
— Щемалим, коли мене били, мовчав, як пеньок
(Михайло Стельмах, I, 1962, 648).
2. розм. Нижня частина зуба, що викришився, зламався і т. ін.; залишок зіпсованого зуба. Навіть старі приймали участь в забаві. Безжурний регіт трусив їх сивим волоссям, розтягував зморшки та одкривав згнилі пеньки зубів (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 354); Недовірливо посміхнувся Гичка, показуючи пеньки почорнілих зубів (Спиридон Добровольський, Тече річка.., 1961, 15).
3. перев. мн. Відростки на тілі птаха, з яких росте пір'я. Обскубувати птицю починають з шийки.. Пеньки вискубують за допомогою ножа (Технологія приготування їжі, 1957, 58).