ПЕРЕДМО́ВА, и, жін.
1. Вступна стаття до наукового, літературного або іншого твору, написана самим автором або кимсь іншим, яка містить попередні пояснення і зауваження. Все, що я бачив надрукованого, — .. всюди є передслово, а в мене нема. Якби я не друкував своїх «Гайдамаків», то воно б не треба і передмови (Тарас Шевченко, I, 1963, 142); [Батура:] Ваші вірші, даруйте, дурниця, а це чисте золото. Щомісяця надсилайте мені, я відредагую ваші записки і гарантую, — вони будуть видані з моєю передмовою (Олександр Корнійчук, II, 1955, 251); Переклади з Помяловського і Щедріна І. Франка супроводжував короткими передмовами, які давали загальну характеристику творчості обох письменників (Радянське літературознавство, З, 1957, 39).
2. перен. Те, що говориться або робиться перед
чим-небудь головним, важливим як вступ до нього.
Степан страх не любив їздити мовчки, а зачіпати мене
вважав за найкраще саме з того, як мені сидіти. Це була
неначе передмова (Дніпрова Чайка, Тв., 1960, 34); — Щось
довга передмова в тебе, Шарів (Олесь Донченко, V, 1957, 536).
Без передмов — без попередніх пояснень,
висловлювань. [Груїчева:] Прости, я буду без передмов.
Слухай, твої відносини до Люби дуже не тішать мене
(Леся Українка, II, 1951, 56); Каргат почав без передмов,
наче заздалегідь усе добре продумав (Юрій Шовкопляс, Інженери,
1948, 144).