ПЕРЕДОВІ́РЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до
передовірити;
// передовірено, безос. присудк. сл. — Так,
кажете, земляки, що не святі горшки ліплять? —
весело задирався до опішнянців Андріяка. — Розучились
уже святі, — в тон йому відповідали земляки. — Тепер
нам передовірено... (Олесь Гончар, Таврія, 1952, 25).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 6, 1975. — Стор. 172.