Словник української мови

ПЕРЕГО́НИ, ів, мн. Спортивні змагання у швидкості їзди, плавання, бігу і т. ін. Улаштовували [козаки] перегони на конях, об'їздили лошачків (Петро Панч, Гомон. Україна, 1954, 250); Справжній зимовий сезон розпочинався, звичайно, в січні.., коли можна було ходити на лижах, влаштовувати на річці перегони на ковзанах (Василь Козаченко, Сальвія, 1959, 132).
 На (у) перегони — наввипередки. — Чи ти, чоловіче, з глузду зсунувся? — скрикнула їжиха. — Та з Зайцем хочеш у перегони бігати? (Іван Франко, IV, 1950, 65).