ПЕРЕГОРІ́ЛИЙ, а, е.
1. Дієпр. акт. мин. ч. до перегоріти. На столику у фарфоровому позлоченому зільничку — жмут темних, мов на уголь перегорілих, рож... (Степан Васильченко, II, 1959, 60).
2. у знач. прикм. Який закінчив, перестав горіти. Огонь у печі потухав; перегоріле угілля тліло, та вже не давало того світу (Панас Мирний, I, 1954, 341).
3. у знач. прикм. Який зіпсувався від надмірного нагрівання, довгого горіння. Пошкоджені вимикачі, патрони, розетки, ізолятори треба негайно заміняти новими; те саме стосується і перегорілих ламп (Монтаж і ремонт.. електрообладнання, 1956, 155); Там, де баби кричали похриплими голосами: «Сластьони, сластьони!», тхнуло перегорілою олією (Петро Панч, На калиновім мості, 1965, 21).
4. у знач. прикм. Який став перегаром. Здавалося
[Орисі], начебто.. вона вже сидить за кермом трактора.
Навіть.. вловлювала запах перегорілого гасу (Дмитро Бедзик,
Серце.., 1961, 42); Канушевич почув разом із сміхом
гіркий, неприємний запах перегорілої горілки (Гордій Коцюба,
Нові береги, 1959, 328);
// Такий, у якому чути запах
перегару. Війнуло звідти [з бункера] на бійців
тяжким перегорілим повітрям, немов видихнутим з єдиних
людських легенів (Олесь Гончар, III, 1959, 254).