Словник української мови

ПЕРЕГУКУВАТИ, ую, уєш, недок., ПЕРЕГУКАТИ, аю, аєш, док., перех. Гукати голосніше за кого-небудь, лунати голосніше за щось; заглушати інші голоси, звуки. Тиша.. Ще не пливуть степові кораблі — комбайни, ще дзвінка дівоча пісня не перегукує мотори (Юрій Яновський, I, 1954, 17); — Ну-у-у?! — перегукав-таки всіх старий Іван Бриль (Юрій Смолич, Мир.., 1958, 5);
//  Вигукувати або звучати врозлад з ким-, чим-небудь. Не може [голос] підладитись тужити з піснею, а перегукує тоненько (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 383).