ПЕРЕКІ́Р, кору, чол., розм.
1. Те саме, що опір. І каже
Лев: — Я зараз поділю; Глядіть, щоб не було ніякого
тут спору, Бо перекору не терплю! (Леонід Глібов, Вибр., 1951,
110).
Без перекору (перекорів) — без заперечень, не
опираючись. Звикла дівчина в покорі все робить без
перекорів: кажуть — значить треба йти і загадане знайти
(Наталя Забіла, У.. світ, 1960, 132).
2. тільки мн. Взаємні докори, суперечки. — Перші, кажуть, любощі — дурниця... А прохолоне серце — підуть докори та перекори: ланець, голодрабець!.. (Панас Мирний, II, 1954, 252).