ПЕРЕПІ́ЛЧИН, а, е. Прикм. до перепілка; належний перепілці. Перепілчині дітки Носять з поля колоски (Михайло Стельмах, Живі огні, 1954, 34); Перепілчине підпадьомкання.
ПЕРЕПІ́ЛЧИН, а, е. Прикм. до перепілка; належний перепілці. Перепілчині дітки Носять з поля колоски (Михайло Стельмах, Живі огні, 1954, 34); Перепілчине підпадьомкання.
Словник української мови: в 11 томах. — Том 6, 1975. — Стор. 251.