ПЕРЕПІ́ЛКА, и, жін.
1. Самка перепела; перепелиця.
Чорніють яри. Перепілка, чуть, десь у житі лящить
(Архип Тесленко, Вибр., 1950, 106); Сіро-жовта, іржава перепілка
вискочила з сухого бур'яну (Олесь Донченко, II, 1956, 276);
// М'ясо
цієї птиці. Почалася рада. Книш захотів битків у
сметані, Проценко — перепілки (Панас Мирний, III, 1954, 268);
* У порівняннях. Мов сполохана перепілка, Надя шарпається
всім тілом, кидається вперед, вбік од свого супутника
(Іван Рябокляч, Жайворонки, 1957, 7).
2. перен., розм. Пестлива форма звертання до дівчини, жінки. Ти дівчино, перепілко, ти моє сердейко [серденько] (Коломийки, 1969, 126).
3. Український дівочий хоровод, що супроводжується піснею про перепелицю, а також пісня такого хороводу. В одному місці дівчата, побравшись за руки в кружок, виводили танець, співаючи перепілки (Нечуй-Левицький, III, 1956, 104).