ПЕРЕПУ́ТТЯ, я, сер. Місце, де схрещуються або
розходяться шляхи. Еней так з човна закричав: — Іду к
Евандру погостити, На перепутті одпочити (Іван Котляревський,
I, 1952, 201); Високу фігуру [М. Горького] далеко було
видно всім — на всіх кінцях землі, по всіх шляхах і
перепуттях! (Павло Тичина, III, 1957, 58).
♦ На перепутті — у стані сумнівів, хитань при
виборі подальшого шляху. Не стать, не ждать в путі,
на перепутті, А прокладать, торить шляхи, стежки
(Петро Дорошко, Літа.., 1957, 58).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 6, 1975. — Стор. 263.