Словник української мови

ПЕРЕПУ́ТТЯ, я, сер. Місце, де схрещуються або розходяться шляхи. Еней так з човна закричав: — Іду к Евандру погостити, На перепутті одпочити (Іван Котляревський, I, 1952, 201); Високу фігуру [М. Горького] далеко було видно всім — на всіх кінцях землі, по всіх шляхах і перепуттях! (Павло Тичина, III, 1957, 58).
♦ На перепутті — у стані сумнівів, хитань при виборі подальшого шляху. Не стать, не ждать в путі, на перепутті, А прокладать, торить шляхи, стежки (Петро Дорошко, Літа.., 1957, 58).