ПЕРЕПИНЯТИ, яю, яєш, недок., ПЕРЕПИНИТИ, пиню, пиниш, док., перех.
1. також без додатка.
Затримувати, зупиняти кого-, що-небудь на дорозі,
виходячи, вибігаючи назустріч або перетинаючи шлях.
Наш салдат [солдат] стоїть, ні зачіпляє, ні перепиняє
і нічим її не займає! (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 18); Зіскочивши
з трамваю, швидко побігла [дівчина] до тролейбуса,
ніби за нею хтось гнався чи хотів перепинити (Вадим Собко,
Стадіон, 1954, 314); Звідкілясь із'явився човник, а в
човникові сидів парубчак. Йому неодмінно випадало
пропливти коло дівчат. Жартухи [жартунки] заздалегідь
змовилися перепинити [човник] (Агатангел Кримський, Вибр., 1965,
357); Недалеко свого подвір'я, за п'ять-шість хат,
Рудик перепинив коні: назустріч йому переходив дорогу
Оксентій Кашуба (Григорій Косинка, Новели, 1962, 138);
// перев.
із сл. путь, дорога, шлях і т. ін. Ставати на
заваді; протидіяти, заважати під час руху. А бурі
нам не перепинять путь (Любов Забашта, Квіт.., 1960,
147);
// Перегороджувати що-небудь природною чи
зведеною людьми перепоною, стримуючи рух, течію,
пересування і т. ін. Високий стальний каркас, спущений
в пази биків і заложений бетонними плитами,
перепиняв тепер Дніпрові доступ у проміжок [греблі]
(Гордій Коцюба, Нові береги, 1959, 407); * Образно. Видно було,
що йому все до вподоби — і степ, з його широчиною, і
цей застиглий ставок у глибокій балці, і ліс, що стіною
піднявся на обрії, перепиняючи нестримний розбіг полів
(Семен Журахович, Опов., 1956, 33).
2. перен. Перешкоджати певній дії, ходу, розвитку чого-небудь. Його мислі перепинив рішучий стук у двері (Гордій Коцюба, Нові береги, 1959, 187); Він хотів узяти одне зернятко на зуб, та Яремченко перепинив цей намір зляканим окриком: — Що ви робите! Кожна зернина іде на вагу золота. Це новий сорт (Дмитро Бедзик, Дніпро.., 1951, 6).
3. також без додатка. Перебивати, переривати
бесіду, мову, розповідь, не давати говорити. — Ну, та
не перепиняйте парубкові, — хай каже! — Кажи!
Кажи! — вдалися знов до Андрія (Борис Грінченко, II, 1963, 148);
— Говоріть ви своє! — перепиняє сусідка, і голос її
дрижить. — Ви думаєте, що то так, як в старому
краю? (Мирослав Ірчан, II, 1958, 115); Тут саме нашу цікаву
розмову перепинила Параска, що вскочила до нас у хату
(Панас Мирний, IV, 1955, 365); — Не те, зовсім не те! —
перепинив Петро Іванович річ лікаря (Любов Яновська, I,
1959, 104);
// безос. Ту ж мить їй стиснуло горло,
перепинило мову, і вона як стояла, так і впала на землю
і, притиснувши руки до грудей, заридала тяжко... (Борис Грінченко,
II, 1963, 381).