Словник української мови

ПЕРЕВОЛІКА́ТИ, аю, аєш, недок., ПЕРЕВОЛОКТИ́, очу, очеш; мин. ч. переволік, локла, ло; док., перех. Волочачи, переміщати кого-, що-небудь з одного місця на інше. — Нічого Явдосі робити, поволокла його [сотника] самотужки у хату і як переволокла на друге місце, він і застогнав..! (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 202);  * Образно. Він повз. Падав на живіт, простягав уперед руки, спирався на лікті й переволікав уперед своє важке, неслухняне, мов чуже тіло (Павло Загребельний, Європа 45, 1959, 15).
 Переволікати (переволокти) ноги через що — важко переступати або перелазити через що-небудь. Через стінку переволік свої довгі ноги Петренко, потім зв'язківець з своїм апаратом (Сава Голованівський, Тополя.., 1965, 343).