Словник української мови

ПЕРСТ, а, чол., ц.-с., уроч., заст. Палець руки. Чи зважусь я свої персти несмілі До золотої ліри простягти? (Павло Грабовський, I, 1959, 312); Суворий чернець стояв поряд, виразно показуючи перстом на карнавку, куди треба було кидати пожертви (Олесь Донченко, III, 1956, 144).
♦ [Один,] як перст — те саме, що Один, як палець (див. палець). — Аж жалко на неї дивитись, як то плаче. Зосталася на старості як перст! (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 449); Жив він [дід Устим] у напіврозваленій халупі, не мав ні жінки, ні дітей, був один, як перст (Леонід Первомайський, Невигадане життя, 1958, 146).