ПЕ́РВЕНЕЦЬ, нця. чол., книжн.
1. Перша, старша дитина. Амон щасливий, Вродливий первенець й[о]го! (Тарас Шевченко, II, 1963, 92); — Де ж ваш первенець? — спитав він, підроблюючись зумисне під церковну мову (Нечуй-Левицький, I, 1956, 217).
2. чого, перен. Те, що з'явилося або створено першим за часом, раніше, ніж все наступне. Чого їм, первенцям весни [проліскам], захотілося зацвісти восени, чого їм не захотілося чекати свого туманного березня? (Михайло Стельмах, II, 1962, 246); Ново-Краматорський завод — первенець перших п'ятирічок — будувала вся країна, з любов'ю віддаючи йому краші кадри будівників, добротні матеріали, устаткування (Наука і життя, 5, 1960, 34).