Словник української мови

ПЕРВИНА́, и, жін., розм. Щось нове, перше. Окремі панцирні автомобілі на вулицях прифронтового міста були в Києві не первина (Юрій Смолич, Реве та стогне.., 1960, 78);
//  у знач. присудк. сл., кому, також з інфін., перев. із запереч. Вперше, в перший раз. Бідаку не первина, що ні з чим до млина (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 38); — А битимуть! — Овва! хай б'ють! чи то мені первина! (Анатолій Свидницький, Люборацькі, 1955, 107); Богунові не первина була бачити відважних козаків-сміливців, яким вистачало молодецтва самому на десятьох панів виходити (Качура, Вибр., 1953, 80).