ПЕВНО, рідше ПЕВНЕ.
1. Присл. до певний. Чи був
в генерал-губернаторському домі театр за часів
Котляревського — не можу Вам певне сказати (Панас Мирний, V,
1955, 408); Втім гляну, поміж ломами іде спокійно,
певно, в простій кафтапині робітник (Іван Франко, XIII, 1954,
130); — Мав би я силу, то враз і душі б тебе, й віку
позбавив І відіслав би в оселю Аїда так певно, як певно
Те, що вже ока не зцілить тобі й сам землі потрясатель
(Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 169); —
Катре! — кажу їй: — чи ти знаєш певно, що Яків тебе
любить? (Марко Вовчок, I, 1955, 213); Василь поплескав
долонею по гарячому металу трактора. — Тепер усе піде
по-іншому. Вже тепер можемо сказати цілком певно:
плакали межі на куркульських ланах! (Олександр Довженко, I, 1958,
83); Що у нього не могло вилитися в слова, лише боліло,
розпирало груди в німім жалю, друг його виповідав з
натиском і жаром, ясно і певно (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 31);
— У мене не витягнуть! — сказав батько певно, але
ще й поверх піджака намацав рукою гроші (Андрій Головко,
II, 1957, 120);
// у знач. присудк. сл. — Коли так
свідчите, то й оддаймо йому [Грицькові] гроші ції, —
сказав Карпо. — Підемо всі втрьох до його, певніше воно
й поважніше буде, як усі з їм говоритимемо (Борис Грінченко, II,
1963, 353); Він урядовець, лояльний урядовець. Він
зараз доніс би в поліцію. Це певне... це зовсім певне...
(Михайло Коцюбинський, I, 1955, 408); — Уже як стражник казав оте
Омелькові, то то вже певно (Панас Мирний, IV, 1955, 374).
2. у знач. вставн. сл. Уживається для вираження можливості, ймовірності чого-небудь і відповідає знач. слів мабуть, очевидно. Ми заспівали, розійшлись.. Чи зійдемося ж знову? Чи заспіваємо коли? А може й те... Та де? Якими? І заспіваємо яку? Не тут і, певне, не такими! І заспіваєм не таку! (Тарас Шевченко, II, 1963, 240); Як не чесав [дід] волів, то, певно, майстрував коло старого ярма або коло старого плуга (Василь Стефаник, I, 1949, 112); Гортаючи старі свої папери, Що дивом вижили у дні війни, Натрапив я на книжку записну.. Собі самому нагади якісь, За того часу, певно, зрозумілі (Максим Рильський, II, 1960, 324).
3. у знач. вставн. сл. Уживається для підтвердження висловленої думки і відповідає знач. слів звичайно, напевно. — Але умова, Павле Макаровичу, — ви книжки не зачитуєте. — Ну, певно ж (Андрій Головко, II, 1957, 489); — Не виходить, Іване Володимировичу. Всі ваші морозостійкі сорти, виявляється от, — труба. — Де, на Уралі? А певно, померзнуть (Олександр Довженко, I, 1958, 490).