Словник української мови

ПІА́НО, присл., муз. Тихо (про силу звуку при виконанні музичного твору). Похилена над клавіатурою, вона грала поволі піано.., лиш тут і там кладучи натиск на деякий нижчий звук (Ольга Кобилянська, III, 1956, 227);
//  у знач. ім. піано, невідм., сер. Таке виконання звуків музичного твору. — Він тамує лють, І знову піниться музична каламуть... «Піано, сто чортів! — Три форте, боже милий!» (Максим Рильський, II, 1960, 62).