Словник української мови

ПІДДА́ЧА, і, жін., розм. Дія за значенням піддавати, піддати. Хвороба ця — відрив од живого життя мас, безхребетність, безґрунтовність. Одрив од революційної громадської роботи, піддача найслабших смертоносному впливові бацил буржуазного суспільства (Василь Еллан, II, 1958, 481).
♦ На піддачу — додатково до чого-небудь. Коли я бачу, як на небі туча тучить, — душу всю мою озвучить громом гніву! — й на піддачу блискавками намогучить (Павло Тичина, II, 1957, 119).