ПІДДА́ШОК, шка, чол. Те саме, що піддашшя 1—3.
Перший [будинок] був оточений кругом піддашком
з високими кам'яними стовпами, вицяцькованими
всякими штучними візерунками (Панас Мирний, IV, 1955, 329);
Хати Лівобережної України.. мали рублені або
глинобитні стіни, різьблені віконні лиштви, піддашки на
стовпчиках або кронштейнах, стріхи (Наука і життя, 5, 1964,
61); Василь пішов попрощатися з Орисею. Зустрілися
вони на піддашку, біля вікон, що виходили на
подвір'я (Павло Автомонов, Так народж. зорі, 1960, 273); Троє
східців вели на відкритий ґанок з піддашком від
причілка до причілка (Семен Скляренко, Карпати, II, 1954, 15);
* У порівняннях. Закушує молодиця [хліб] огірком і не
зводить стомлених, задуманих очей з двох поставлених
піддашком снопів, під якими раз у раз подає упертий
голос немовля (Михайло Стельмах, II, 1962, 409);
// у сполуч.
із сл. рука, долоня. Положення руки над очима,
якою прикриваються від сонця, яскравого світла
і т. ін. Вона скинула піддашком до очей долоню
і пильно роздивлялася на них [бійців] якусь мить
(Василь Кучер, Золоті руки, 1948, 78); Яскраве світло падає на
сторінки [книжки], і Огей долонею робить піддашок
над очима (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 212).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 6, 1975. — Стор. 423.