Словник української мови

ПІДДА́ШОК, шка, чол. Те саме, що піддашшя 1—3. Перший [будинок] був оточений кругом піддашком з високими кам'яними стовпами, вицяцькованими всякими штучними візерунками (Панас Мирний, IV, 1955, 329); Хати Лівобережної України.. мали рублені або глинобитні стіни, різьблені віконні лиштви, піддашки на стовпчиках або кронштейнах, стріхи (Наука і життя, 5, 1964, 61); Василь пішов попрощатися з Орисею. Зустрілися вони на піддашку, біля вікон, що виходили на подвір'я (Павло Автомонов, Так народж. зорі, 1960, 273); Троє східців вели на відкритий ґанок з піддашком від причілка до причілка (Семен Скляренко, Карпати, II, 1954, 15);  * У порівняннях. Закушує молодиця [хліб] огірком і не зводить стомлених, задуманих очей з двох поставлених піддашком снопів, під якими раз у раз подає упертий голос немовля (Михайло Стельмах, II, 1962, 409);
//  у сполуч. із сл. рука, долоня. Положення руки над очима, якою прикриваються від сонця, яскравого світла і т. ін. Вона скинула піддашком до очей долоню і пильно роздивлялася на них [бійців] якусь мить (Василь Кучер, Золоті руки, 1948, 78); Яскраве світло падає на сторінки [книжки], і Огей долонею робить піддашок над очима (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 212).