ПІДДА́ШШЯ, я, сер.
1. Покрівля на стовпах або інших опорах для захисту від сонця, негоди і т. ін.; навіс. На піддашшю корчми, підпертому шістьма голими дерев'яними стовпами, ходив Абрамко з люлькою в зубах (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 112); Морозець ледь пощипував за щоки. З коминів вився пахучий димок, не йшов стовпом угору, а ліниво слався по піддашшю (Юрій Збанацький, Сеспель, 1961, 266); * Образно. Снопи вусатої пшениці заворушились, застрибали, покривши хуру жовтим покучерявленим піддашшям (Михайло Стельмах, II, 1962, 403).
2. Крита прибудова з площадкою та східцями, ґанок біля входу в будинок. З обох країв села й через вигін валила молодь. Загупали на піддашші чобітьми і з шумом увалились у хату (Андрій Головко, II, 1957, 93); Уляна сиділа на піддашші і вилущувала квасолю в череп'яну миску (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 453).
3. Виступ, карниз якої-небудь покрівлі. Дзюрчали десятки фонтанів, лящали та щебетали всілякі птахи у клітках попід піддашшям (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 125); На окрему увагу заслуговують дзвіниці.. — від найпростіших типів до складних форм з широкими піддашшями і пірамідальними перекриттями (Народна творчість та етнографія, 2, 1968, 93).
4. діал. Горище. У тім самім домі, де мешкала учителька Марія, була на піддашші маленька незамешкана комірочка, в котрій Тарас помістився з сестрами (Степан Ковалів. Світ.., 1960, 63).