Словник української мови

ПІДДО́Н, а, чол. Те, що ставиться під дно чого-небудь. Чаша має складну композицію і багате оздоблення. Форма її нагадує мисочку на стояку з піддоном (Народна творчість та етнографія, 1, 1969, 76);
//  Настил, що використовується як основа для чого-небудь. Укладений на дерев'яний чи металевий піддон штабель цегли доставляється автокаром до вагона (Робітнича газета, 14.I 1966, 2); Товари, які слід подавати в торговельний зал, вантажать на зручні пересувні піддони (Радянська Україна, 23.III 1971, 4);
//  Металева плита, на яку встановлюється виливниця під час заливання в неї металу. Натяглися троси, загули на крані мотори, виливниця відірвалася від землі й поволі попливла до канави. Зоя примірилася й точно опустила її на заздалегідь приготовлений піддон (Вадим Собко, Біле полум'я, 1952, 298);
//  спец. Дно двигуна або якої-небудь споруди, яке використовується для стікання води, мастила. Знизу до блок-картера прикріплено піддон, який відливається з чавуну або штампується з сталі (Зернові комбайни, 1957, 157); Під дерев'яними баками [водонапірної башти] слід влаштовувати піддони для збирання та відведена ня води (Довідник сільського будівельника, 1956, 316).