ПІДГРІБАТИ, аю, аєш, недок., ПІДГРЕБТИ, бу, беш, док.
1. перех. Горнучи, згрібати, збирати в одне місце,
докупи. Він ходив собі поза стогами та підгрібав, що
набили, перекладаючи хліб на вози (Панас Мирний, II, 1954,
177); Акуратно підгрібає [Христина] покіс
(Михайло Стельмах, I, 1962, 553); Сів батько на лаву та й дивиться
на свою дочку, а вона так тим рогачем орудує! То
горшки переставля, то жару підгребе, то вибіжить із
хати дровець врубать (Олекса Стороженко, I, 1957, 28);
// під
кого—що. Горнучи, гребучи і т. ін., поміщати під кого-,
що-небудь. Танк іде на нього [Яреська]. Вже видно,
як працюють його сталеві м'язи, як гребе перед собою
землю, мов живе створіння, все підгрібаючи під себе,
підминаючи траву (Олесь Гончар, II, 1955, 375); Бездумним
рухом він підгріб під себе якусь шматину, схилився
на неї важкою головою і незчувся, як заснув (Дмитро Ткач,
Арена, 1960, 51);
// перен., розм. Пожадливо
захоплювати, привласнювати що-небудь. Правив [отець Іоани]
панахидки та за треби й собі підгрібав: за батька —
порося, за брата — теля! (Олександр Ковінька, Кутя.., 1960, 31).
2. неперех. Гребучи веслами або чим-небудь іншим,
наближатися до кого-, чого-небудь. Чкалов підгріб іще
ближче й побачив, що тоне якийсь незнайомий
хлоп'як (Олександр Ільченко, Звич. хлопець, 1947, 11);
// Злегка, поволі
гребти веслами або чим-небудь іншим. Я підгрібав
однією рукою, а другою тягнув за собою по пролому
до берега Гришу, який борсався у воді (Леонід Смілянський, Сашко,
1957, 25); Кузьма Іванович повільно підгрібав
правилом і зосереджено дивився на берег (Сава Голованівський, Тополя..,
1965, 431).