Словник української мови

ПІДІ́ГНАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до підігнати. Повернувся [Перчин] до високого дзеркала у простінку. Перед ним стояв ставний, у вправно підігнаній формі офіцер (Натан Рибак, Час, 1960, 26); Висушені і підігнані одна до одної частини виробів з пап'є-маше склеюють гарячим столярним клеєм (Гурток «Умілі руки в школі», 1955, 42);
//  підігнано, безос. присудк. сл. Бульба тримає в руках ногу коня і перевіряє, як підігнано підкови (Олександр Довженко, I, 1958, 221).