Словник української мови

ПІДКА́ЗАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до підказати. — О! — вирвався зойк у Анжели. — Йдіть геть, Георге, я вас ненавиджу в цю хвилину.. — Мелітару не перечив. Він був задоволений розв'язкою, яка теж несподівано була підказана самою Анжелою (Михайло Чабанівський, Балканська весна, 1960, 239);
//  підказано, безос. присудк. сл. Рясне вживання народних пісень, вплетіння їх у дію вертепної драми було підказано українською народною творчістю, зокрема народними драматизованими іграми, весільними обрядами тощо (Радянське літературознавство, 1, 1963, 113).