ПІДКО́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПІДКОЛОТИ, колю, колеш, док., перех.
1. Прикріплювати,
приколюючи одне до одного або до чого-небудь. Підколоти
довідку до справи;
// перен., розм. Уражати кого-небудь
їдким словом, гострим зауваженням або натяком.
Таїса знущально підколювала [Василя], називала його
чоботом (Антон Хижняк, Невгамовна, 1961, 85); — Радгоспові
чи собі робите? — поцікавився я. — А хіба радгоспові
так це не собі? — знову підколов мене той самий
чолов'яга (Анатолій Хорунжий, Ковила, 1960, 21).
2. розм. Ранити себе, наколовшись на що-небудь.
Підколоти ногу;
// Колючи чим-небудь, убивати або
ранити кого-небудь. — Підколювали колись одне
одного, за межі билися,.. але такого, щоб у криницю хтось
дохлого кота вкинув чи іншу погань, зроду-віку не
було в нашій Ковалівці (Василь Кучер, Трудна любов, 1960,
173); — Не бійся, — підбадьорював дружка той, що був
з ножем, — хапай її за руки, а я підколю (Антон Хижняк,
Невгамовна, 1961, 45).