ПІДКОМІРЕ́ЦЬ, рця, чол. Білий комірець, який визирає з-під коміра (звичайно у військовій, шкільній формі). Голився [Вогневик] щоденно, щоденно міняв підкомірець у випрасуваній коверкотовій, військового покрою, сорочці (Юрій Збанацький, Малин. дзвін, 1958, 157); Я дивився на Сашу, на його міцну, рожеву шию, туго охвачену білим кантом підкомірця (Євген Кравченко, Сердечна розмова, 1957, 44).