ПІДКОШУВАТИ, ую, уєш, недок., ПІДКОСИТИ, ошу, осиш, док., перех.
1. Підтинати косою, косаркою і т. ін.,
зрізуючи частину рослини біля основи. Після 2—3
спасувань траву на загінці підкошують та розрівнюють
купки гною і кротовини. Це сприяє кращому
відростанню трави (Колгоспник України, 10, 1960, 30); При
нерівномірному і високому травостої траву слід заздалегідь
підкосити (Технічні культури, 1956, 83);
// Косити,
викошувати потроху, додатково або вибірково. Щодня
підкошували жито; Підкосили нез'їдені рештки трави;
* Образно. — Порідшав наш косарський рід, — і собі
зітхнув Григорій Стратонович. — Підкошував усюди він
смерть, але й смерть косила його (Михайло Стельмах, Правда..,
1961, 86); Паліїв війни проклятих ми навік безжально
скосим, ми підкосим, як бур'ян (Павло Тичина, II, 1957, 250);
Вона підвелася устати та зразу й сіла; ноги мов хто
косою підкосив (Панас Мирний, III, 1954, 120).
2. перен. Примушувати згинатися, підгинатися
(перев. ноги) внаслідок безсилля, кволості, перевтоми
і т. ін. Твердо стала [Ліда] на ноги і ще вище
підняла прапор. З плеча цівкою текло щось тепле,
неприємна млость п'янила, підкошувала ноги (Микола Олійник, Чуєш..,
1959, 41);
// Позбавляти когось сили, бадьорості і т. ін.
Дике зворушення запанувало над нею. Груди
підіймалися високо, й серце мало не трісло. Чула, як щось
підкошувало її опірну силу, коли він тяг її до себе
(Ольга Кобилянська, I, 1956, 389); Підкошувала мене нова журба і
тривога: я не знала, що з Миколою (Ірина Вільде, Пов. і
опов., 1949, 37); Та земля, що твоє життя зародила,
вона його й розорить, зігне його болістями, підкосить
хворобами, знищить смертю! (Панас Мирний, IV, 1955, 323);
Руські люди врятували Західну Європу від татарського
ярма, своєю груддю зупинили удар, руським мечем
підкосили силу Батийової орди (Антон Хижняк, Д.
Галицький, 1958, 490);
// перев. док., у сполуч. із сл.
смерть, куля і т. ін. Поранити або заподіяти
смерть чи призвести до неї. — Де та смерть поділася?!.
Дітей усіх викосила, а за нас і забула. — Хай вона
краще вашого пана підкосить, — похмуро кидав хтось із
козаків (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 48); Розлучила нас
невблаганна смерть, що підкосила життя Івана в
1907 році (Саксаганський, Думки про театр, 1955, 115);
// безос. — Ми
читаємо ваші статті в газеті. Навіть у госпіталі
читали, — мовив Прокіп, — Правдиво. Ось хай вони скажуть.
Ви описали той бій, у якому оце нас і підкосило
(Василь Кучер, Голод, 1961, 30).