Словник української мови

ПІДЛЕ́СЛИВИЙ, а, е. Схильний підлещуватися до кого-небудь. Юрко був розумний, хитрий та підлесливий (Нечуй-Левицький, III, 1956, 288); Письменник [І. Нечуй-Левицький] показує тут згубний вплив, що його справила на селянку панська психологія: Кайдашиха чванлива, підлеслива, жорстока у поводженні з біднішими за неї (Радянське літературознавство, 5, 1963, 110);
//  Який містить у собі лестощі, виражає улесливість (про погляд, ставлення, вислів і т. ін.). Пріор, хоч і не зводив з патера Гаудептія свого пильного погляду, не слухав уже його підлесливої, трохи водавої [водявої] і одностайної бесіди (Іван Франко, II, 1950, 170); Гордіюк розумів лиш одну форму відносин: низький уклін, підлесливу ухмилку і виконання всіх, найдурніших навіть, велінь (Гнат Хоткевич, II, 1966, 55);
//  у знач. ім. підлесливий, вого, чол. Людина, схильна до лестощів. Бережись підлесливого, як потайного собаки! (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 159).